Куликівська РДА
Анонси
























Назад

До 80-річчя з Дня народження Василя Стуса

6 січня 2018 року легендарному поету, полум'яному сину України і борцю Василю Стусу виповнилося б 80 років. Стус - поет страдницької долі. Він обрав беззавітне служіння рідному народові. Він йшов тернистою дорогою та приймав безкінечні удари долі. Україна була для нього серцевим болем, з якого й народжувалася його полум'яна поезія. У неймовірно важких умовах тюрми, куди його запроторили за антирадянщину, Василь Стус тримався стійко, голови не схиляв. Він усвідомлював, що за ним «стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу одстояти до загину". Так, поет знав, що загине у своїй боротьбі із тією системою, але був упевнений, що через свою смерть повернеться до рідного народу: "Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя...".

Літературне середовище України 60-х років, попри всю ліберальність хрущовської відлиги, не надто гостинно приймало упертого, безкомпромісного, молодого донбаського поета. Може, вже трохи запізно потрапив він у Київ, вступивши до аспірантури Інституту літератури у 1963 році, бо ті, хто став «шестидесятниками», проскочили вже три-чотири роки тому в шерег вибраних, далі двері зачинилися, й на Україну повзли важкі часи... Він вже друкувався у пресі, його поетичний дебют помітив і поцінував Андрій Малишко. Його знали і бачили як поета, але далі не пускали. Стус був незручний. Його безкомпромісність була природною, а не показною, моральні вимоги до часу, до середовища і до себе були справжніми. Довго не виходила його перша збірка. Так і не побачила світу тоді Стусова книжка в Україні, бо вже через рік, коли арешти української інтелігенції почали набувати масового характеру, у вересні 1965 року в кінотеатрі «Україна» після виступу Івана Дзюби Василь закликав присутніх до протесту проти несправедливості й тиранії. Його одразу ж виключили з аспірантури. В наказі було — за систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу. Нормою було мовчати, відмовитись від власного «я», не виринати на поверхні політичних вирів. Але тоді зник би поет.

За плечима Василя Стуса було вже чимало: до аспірантури він вчителював у Гайворонському районі на Кіровоградщині, закінчивши перед тим Сталінський педінститут, за фахом — вчитель української мови; літератури та історії; працював і в шахті, і в газеті «Соціалістичний Донбас» літредактором, відслужив у армії. Він народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині, та незабаром батьки переїхали на Донбас, який став для Василя рідною землею. Тут минули його дитинство ї юність. Цікаво, що саме Донбас дав українській літературі Василя Стуса й Івана Дзюбу, Івана Світличного і Василя Голобородька, Миколу Хвильового і багатьох інших. Той Донбас, який ми знаємо зрусифікованим, зденаціоналізованим, відчуженим, усе ж таки має в собі глибоке національне українське коріння. Отакі дає воно паростки. Василь Стус був українцем, справжнім українцем: він любив свою мову, свою землю, свою культуру і хотів бачити Україну вільною українською землею, а не витоптаним полем, батьківщиною яничарів. Протягом кількох років після виключення Василя Стуса з аспірантури час ставав дедалі жорсткішим, і поет все далі йшов у політичну боротьбу, у відверте протистояння реакції, вже свідомо вибираючи свою дорогу, свій шлях на Голгофу. Він був як лезо — прямий і гострий. «Я інакше не можу!» — ці слова Василя Стуса найбільше характеризують поета як борця…

12 вересня 1972 року колегія по кримінальних справах Київського обласного суду подала звинувачення: «Підсудний Стус, мешкаючи у м. Києві, на основі антирадянських переконань і незадоволення існуючим в СРСР державним і суспільним устроєм, з метою підриву й послаблення Радянської влади, починаючи з 1963 року і до дня арешту — січня 1972 року, систематично виготовляв, зберігав і поширював антирадянські наклепницькі документи, що порочили державний радянський і суспільний устрій, а також займався антирадянською агітацією в усній формі. Так, в період 1963 — 1972 років написав і зберігав у себе на квартирі до дня арешту 14 віршів [...], в яких порочить радянський державний і суспільний устрій, зводить наклеп на умови життя радянського народу, на КПРС і на Конституцію СРСР. У 1965 — 1972 рр. написав 10 документів антирадянського, наклепницького змісту, в тому числі два листи, що починаються словами: «Шановний Петре Юхимовичу...». 28 липня 1970 року написав листа ворожого змісту, використовуючи при цьому заздалегідь складений ним текст — «Привид бродить по Європі», адресуючи його ЦК КПУ та КДБ УРСР». Вирок був таким: табір суворого режиму на 5 років і заслання на 3 роки. Сьогодні суспільство жахається абсурдності того, що відбувалося. За цією абсурдністю тоді стояли людські життя, долі. І доля цілого народу...

Василь Стус повернувся до Києва наприкінці 1979 року після відбуття повного терміну таборів у Мордовії і трирічного заслання на Колимі у селищі при руднику імені Матросова. Минуло менше року: жовтень, 1980. І знову - арешт. Знову вирок. На цей раз винятково суворий: десять років таборів суворого режиму і п’ять років наступного заслання. Стуса мучать нажиті у таборах недуги, відчуття, що бракне життєвих сил, і раптове усвідомлення: "не вийду звідси живим! Вже не вийду!" Але - та сама незворушна воля, те саме лезо ідеї, віри й мужності. Нескорений Стус.

Цілий рік у камері-одиночці. З 1982 року на 1983-й. За нескореність, за непокірність, за свою думку, за гордість, за неприниження.

У ніч з 3-го на 4-те вересня 1985 року в карцері ВС-389/36 Василь Семенович Стус відійшов у вічне життя. Заледенілий від холоду, задушений сердечним приступом, нервовим виснаженням, болем, гіркотою, знущаннями. Дуже прикро було ще й те, що в останні роки від нього забирали написані вірші, забрали цілу нову книгу «Птах душі», переклади, забирали кожен написаний рядок і казали, що спалили все…

Василь Стус мав величезний скарб — спроможність мислити без рамок і застережників. Він ішов колами, а точніше — по спіралі, майже за діалектикою, підіймаючись щоразу вище, вивищуючись у своїй поетичній і людській свідомості і набуваючи якоїсь потойбічності у баченні й мисленні. По-блоківськи витончений і холоднуватий його вірш, природний український сентимент тут приборканий і палає всередині кристала. Якщо ж торкнешся, гріє, як серце. Дисципліна слова, лаконізм виразу, надзвичайно широкий словник, що постійно збагачується, ще й незупинне власне словотворення — ось шлях його поезії. Символіка Стуса вистраждана, вивірена, а тому й проста, об’ємна у своїй високій простоті. Точність. Щільність. Метал і пристрасть. Ось вірш Василя Стуса. В одному з листів останнього періоду він писав, що відходить від традиційного українського вірша, від римованості, бо йому тісно в традиції. Він ішов до розкріпаченої манери того верлібра, який збагачений і озброєний внутрішніми жорсткими законами єдності ритміки, думки і звуку. Українська поезія завжди була конкретніша. Символіка й метафорика її повсякчас тяжіла до конкретних реалій життя. Василь Стус у розвитку своєї творчої лінії все більше відходить від цієї конкретності, зберігаючи її лише іноді і чимдалі на зовнішньому рівні. Василь Стус — людина, яка сконцентрувала всю свою волю, усю свою силу духу на самоосвіті і на творчій праці в ім’я Поезії. Здається, зараз мало ідеалістів, живемо у вік прагматики. Не хочеться бути пишномовним, але ж це саме ті речі, які заслуговують високих слів. Вивчити у неволі французьку й англійську мови, володіючи вже німецькою, перекладати Рембо і Верлена, Кіплінга і Бодлера, улюбленого Рільке і божественного Гете та й багатьох інших. Водночас невсипуща наукова праця над текстами, над книгами, жадоба знань — величезна кількість опрацьованої літератури. Колосальна потреба самоосвіти, безперестанна праця над собою і віра. Віра в ту ідею, якій він присвятив життя,— в Україну, в національне майбутнє піднесення, у самоствердження багатостраждального свого народу і його відродження. І ще — у свою Беатріче. В оту найкращу в світі, єдину — Валентину Попелюх, що не побоялась зв’язати своє життя з уже опальним, виключеним з аспірантури, безробітним поетом, оту, яка винесла, не зламалась, величезний, неймовірний тягар — бути дружиною в’язня, «державного злочинця», виховати в тяжких умовах сина і лишитися відданою коханою дружиною. Дивовижна жінка, якій присвячені чудові вірші про кохання і вірність, рядки рідкісної ніжності й теплоти. Василь Стус перекладав твори Гарсіа Лорки. У 1966 році у журналах «Дніпро» і «Ранок» під перекладами з Лорки він змушений був підписатися як В. Петрик, адже Стуса вже не друкували. Василь відчував поезію усім своїм єством, знаходив точні слова і алітерації, навіть не знаючи оригіналу, але вчуваючи його, йдучи до автора інтуїтивно. І сьогодні його переклади з Гарсіа Лорки одні з кращих українською мовою. Василь Стус мав дивовижне почуття гумору, вмів тонко підмітити деталь, спародіювати ситуацію, пожартувати — це пам’ятають усі, хто знав його близько. Хоч як би це не в’язалось із суворою зовнішністю поета, так само, як і тонке, ліричне, навіть ніжне ставлення до рідних і друзів. Він не боявся бути відвертим у своїх почуттях, як не боявся відверто протистояти злу і неправді, був щирий, відкритий в усьому, цілісний, неподільний.

Про тих, хто не склав духовної зброї ніколи і ні за яких обставин, хто не втратив віри, Василь Стус писав:

...ми ще повернемось, обов’язково повернемось, бодай — ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені але: безсмертні.

Вони повернулися...

16 листопада 1989 року відбулось-таки важко виборене перезахоронення Василя Стуса з Чусового Пермської області на Байковому цвинтарі в Києві, яке перетворилось у величезну політичну маніфестацію, у демонстрацію піднесення національної самосвідомості українського народу. Разом із Василем Стусом перезахоронювали також померлих у тому ж таборі українських політв’язнів Юрія Литвина і Олексу Тихого. Навряд чи бачив таке Київ з часів перезахоронення праху Тараса Шевченка. Вони таки повернулися.

Це вже остаточне повернення Василя Стуса на Батьківщину. Місце і значення його творчості у рідній йому літературі взагалі, як здобутку світової культури, врешті належно визначене.

За матеріалами Інтернет-видань

Назад



13 Червня 2018 10:00
11 Червня 2018 16:00
11 Червня 2018 11:15
06 Червня 2018 11:18
05 Червня 2018 08:46
05 Травня 2018 15:18
23 Квітня 2018 12:58
18 Квітня 2018 17:26
16 Квітня 2018 14:17
12 Квітня 2018 16:53
11 Квітня 2018 14:10
06 Квітня 2018 09:40