Куликівська РДА
Анонси





















Тематичні публікації

Назад

Свідчення очевидців Голодомору 1932-1933 років у Куликівському районі

Злочинні дії сталінського режиму в період 1932-1933 роки привели до загибелі не десятків і навіть не тисяч – мільйонів українських дітей, жінок, чоловіків. Люди помирали не через неврожай, посуху або інше стихійне лихо - вони стали жертвами нелюдської жорстокості.

Правду про цей злочин, його масштаби та причини намагались приховати від людей, світової громадськості. Та минули ті комуністичні часи, коли навіть слово голодомор вимовлялось пошепки, а про жахливі муки людей і голодну смерть багатьох українських селян не можна було навіть подумки згадати, не те щоб розповісти.

Покоління змінюються, люди з вуст в уста передають розповіді про жахливі факти голодомору.

Сьогодні ми говоримо про це відкрито, з болем, але вільно. І без остраху сдухаємо, читаємо свідчення очевидців.

Спогади Стеценко Ганни Іллівни с. Ковчин

Важкі й жорстокі часи були тоді… Довелось бачити й чекати смерть рідних, і при цьому не було можливості допомогти, врятувати. Мене такі страхіття обминули. Але були в нашому селі такі випадки, коли дочці доводилось відмовлятися від рідної матері, щоб зберегти своє життя. Така трагедія трапилась з родиною Жмінько Івана. Їх місцева влада віднесла до категорії куркулів. Жменьки втратили все: хату, худобу, одяг. Їхня дочка Ганна була вже тоді заміжньою. Але коли мати попросила притулку в дочки - місцева влада поставила Ганну перед вибором: відмова від матері або розкуркулення. Дочці довелося відмовитися від рідної матері…. Мати померла під тином…

Спогади Москаленка Михайла Митрофановича село Дроздівка

Наша сім'я дуже бідувала. Не було ні хліба, ні інших харчів. Якщо хто і діставав якісь продукти, то їх відбирали спеціальні бригади. В селі діяла спеціальна бригада активістів начолі з міліціонером, прозивали його Смик. Бригада із 3-5 осіб, озброєні залізними палицями із загостреними кінцями. Ці бригади щотижня ходили по хатах і цими палицями рили землю в хатах попід лавками, долівку в сінях. Всюди вишукували зерно та інші продукти. Пам'ятаю, як у нас знайшли рукавець з квасолею і скільки батько непрохав залишити для дітей, забрали.

Батько зробив жорна для помола різного зерна, яке десь добували. Користувались ним тількі вночі. Люди приходили із своїми здобутками і подрібнювали. Під ранок жорна розбирались і ховались, щоб бригада не знайшла. Коли активісти довідались допитували нас малих проте , де сховані жорна, навіть пригощали цукерками.

Їли все, що тільки попадало до рук, полову різну, листя дерев, конюшину. Одного разу батько спіймав їжачка, обдер його і зварили добрячий бульйон.

У 1933 році від недоїдання захворіла і померла мати. ЇЇ загорнули в полотнину і похоронили в одній ямі з двома іншими померлими на цвинтарі. Кожного дня помирало дуже багато людей, нікому було копати ями, часто хоронили на городах біля хат.

Антоніна Польгуй , головний спеціаліст
з архівної справи Куликівської райдержадміністрації



«Козацькому роду нема переводу»

14 жовтня є особливим днем для українців, бо він поєднав у собі три значущих підстави вважати його святковим: релігійну, державну, ідеологічну. Цього дня українці відзначають День Покрови Пресвятої Богородиці – старовинне християнське свято, встановлене на честь явлення Пресвятої Богородиці в 910 році в Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті). Під час облоги Константинополя ворогами 910 року святий подвижник Андрій Юродивий побачив у небі над містом Матір Божу із сонмом святих. Пресвята Богородиця з’явилася мешканцям міста та опустила додолу омофор (покривало у вигляді широкого шарфа, котре звичайно жінки носили навколо шиї), прийнявши їх під свій захист. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано.

У «Літописі Руському» йдеться про те, що Великий князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Землю Руську під покров Божої Матері (ХІ століття).

У Конституції України вказано, що українська держава спирається «на багатовікову історію українського державотворення» , а у Державному Гімні України є слова «І покажем, що ми браття козацького роду». Сучасна незалежна Україна - держава і народ – є нащадками Київської Русі, козацтва та тисячолітньої християнської традиції.

14 жовтня відзначається також День Українського козацтва. Це свято встановлено Указом Президента України від 07.08.1999 № 966, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення. В Україні немає важливішого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів та важливішого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального знищення всього національного, самобутнього. За останні три з половиною століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення державної незалежності.

Історики вважають, що українське козацтво виникло в 1480-х роках, але тільки в середині XVI століття їхня кількість зросла настільки, що козацьке військо почало впливати на перебіг політичних подій в Україні і Європі. Монархи наймали козаків для участі у військових операціях. Спочатку їх основну масу становили селяни-втікачі. Були серед них також позбавлені сану міщани, духовенство, збідніла знать. До козацьких лав уливалися поляки, білоруси, росіяни, татари, але основу козацтва Придніпров’я складали українці. Упродовж кількох століть українське козацтво захищало свій народ від експансії з Півдня і Заходу.

Вважають, що слово «козак» походить від слова «коза». Козаки були спритні, як кози, вдягалися в козячі кожухи, говорили гучним голосом. А ще кажуть, що слово «козак» походить від слова «коса». Люди, які йшли в бій з татарами, були озброєні косами, серпами.

Козацтво України вважало своєю покровителькою і заступницею Покрову пресвятої Богородиці. На території України найдавнішою церквою, присвяченою святу, є церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена в 1467 році як фортеця. Для козаків Покрова була найбільшим святом. Цього дня відбувалися вибори нового отамана. Наші лицарі вірили, що Свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю козаки вважали своєю заступницею і покровителькою. Для українського народу козаки-запорожці були й залишаються уособленням кращих людських якостей і виразником незламного національного духу, прикладом для наступних борців за незалежність України.

1942 року в цей день було офіційно утворено Українську Повстанську Армію, яка теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Українська Повстанська Армія боролася за самостійну Україну, воювала проти польської Армії Крайової, гітлерівської Німеччини і Радянського Союзу. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно- релігійне, а й національне свято.

Президент України П.О.Порошенко з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності й територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості 14 жовтня 2014 року підписав Указ № 806/2014, яким в Україні встановлено свято - День захистника України, що відзначатиметься щорічно 14 жовтня.

Пресвята Богородиця й нині залишається заступницею всіх українських воїнів. Через військову загрозу цілісності своєї держави з боку країни-агресора українці нині часто згадують приклад звернення жителів Константинополя до Богородиці, самі звертаються з молитвою до Божої Матері з проханням покрити свої омофором наших воїнів, які героїчно відстоюють незалежність України.

Отже, для нас це свято не тільки народне і релігійне, а й національне. Воно єднає країну, закликає всіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатьох традицій і славних справ предків. Цим зумовлено рішення встановити День захисника України саме 14 жовтня, який має стати святковим для сучасних воїнів та суспільства в цілому. Він має символізувати нерозривний зв’язок усіх поколінь захисників України. На Покрову слід вшановувати тих, хто в різні часи боронив нашу землю від ворога.

Тож складемо сьогодні щиру молитву Пресвятій Богородиці, щоб покрила своїм омофором український народ та наше військо, повсякчас підтримувала нас, плекала мужність українських військовослужбовців і оберігала їхні життя.


Завідувач архівного
сектору райдержадміністрації
А.А. Польгуй
12.10.2016

Районна газета «Поліська правда» від 30.06.2012 року № 27



Окупація у документах

У той час, коли наша Батьківщина була зайнята мирною працею, фашистська Німеччина всі свої сили направила на підготовку нападу на Радянський Союз.

Найстрашніша війна в історії людства, яка принесла лихо у кожний дім, кожну сім´ю не оминула і Куликівщину.

У архівному відділі райдержадміністрації зберігаються документи, які відтворюють події окупації села С-Дівиця, а також списки жителів села вивезених у Німеччину на примусові роботи та вбитих і закатованих фашистами.

Дані відомості вз´яті із «Хронологічної довідки складеної свідками окупації в селі С-Дівиця 1941-1943 роках» (скорочено):

« Село С-Девица было оккупировано немецкими захватчиками в воскресение 7 сентября 1941 года на рассвете. Нашими войсками на р. Десна были сооружены переправы, которые они защищали. В результате эєтого было уничтожено 55 немцев и еще очень много раненных. В бою за переправу погибло 90 советских солдат. Переправы были взорваны ночью 6 сентября, когда все части Красной Армии перебрались на другую сторону. Участие в боях брала артиллерия, пехота, саперы.

Во время боя немцы сожгли в селе 44 двора колхозников, убито 2 человека, ранено 3 человека и уведено в рабство или на смертную казнь (о них и сейчас ничего неизвестно ) учителя Деркача Василия Григорьевича, колхозника бригадира Зубок Ефима Ефимовича, а также убито более ста голов разного скота.

В начале ноября 1941 года начались массовые аресты, которые продолжались до конца окупации. За это время подвергались аресту свыше 30 человек из них погиб один через повешенье, Швидун Андрей Павлович, судьба остальных неизвестна. Нужно отметить, что при арестах было полное ограбление данных семей, отрывание матерей от маленьких детей и другие нечеловеческие зверства.

За время окупации немцы четыре раза уганяли в рабство молодых девушек и парней. Всего угнали в Германию из села 200 человек.

Под конец окупации, приблизительно в июле 1943 года в окрестностях села появлись партизаны. Жители села, невзирая на опасность, помогали им, поддерживали

Население с нетерпением ждало прихода наших войск.

15 сентября 1943 года в село вступили советские войска. Боя почти не было потому, что фашисты бежали без оглядки. Но все же напоследок, в лютой ненависти сожгли сарай, разрушили 3 хаты и убили 4 голови скота».


Інформацію підготувала
начальник архівного відділу
райдержадміністрації А.А. Польгуй

Назад



13 Грудня 2017 14:34
11 Грудня 2017 14:35
23 Листопада 2017 12:54
09 Листопада 2017 12:50
24 Жовтня 2017 12:12
23 Жовтня 2017 12:42
11 Жовтня 2017 10:41
28 Вересня 2017 09:13
25 Вересня 2017 08:22
07 Серпня 2017 16:48
06 Липня 2017 10:33
29 Червня 2017 09:13