02 липня 2012
Про перейменування вулиць і провулків у населених пунктах Куликівського району.
У зв’язку з відновленням топоніміки в Україні та перейменуванням вулиць і провулків населених пунктів до архівного відділу райдержадміністрації почастішали звернення громадян та юридичних осіб з приводу підтвердження інформації про перейменування вулиць та провулків в населених пунктах району. Загалом дані відомості необхідні при виконанні нотаріальних дій (продажу, успадкування, дарування тощо), перереєстрації паспортних даних.
За матеріалами архівних документів подаємо інформацію про зміну назв вулиць і провулків у населених пунктах району.
Куликівська селищна рада:
- рішення дев’ятнадцятої сесії п’ятого скликання від 26 березня 2009 року «Про розгляд заяви від Куликівської районної громадської організації «Союз Чорнобиль України»», яким селищна рада вирішила перейменувати
вулицю Зелена на вулицю імені «Героїв Чорнобиля»;
- рішення двадцять другої сесії п’ятого скликання від 18 вересня 2009 року «Про розгляд заяви від туристичного клубу «Вогнище», яким селищна рада вирішила перейменувати
вулицю Паркова на вулицю імені І. Клейнера;
- рішення другої сесії сьомого скликання від 20 листопада 2015 року № 21 «Про перейменування вулиць та провулків смт Куликівка», яким селищна рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Щорса на вулицю Миру;
1-й провулок імені Щорса на 1-й провулок Миру;
2-й провулок імені Щорса на 2-й провулок Миру;
вулицю Піонерська на вулицю Незалежності;
провулок Піонерський на провулок Незалежності;
вулицю Пролетарська на вулицю Вишнева.
Авдіївська сільська рада:
- рішення шістнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць села Авдіївка», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна на вулицю Центральна;
вулицю імені Чапаєва на вулицю Шкільна;
вулицю імені К.Маркса на вулицю Лугова.
- рішення двадцять п’ятої сесії шостого скликання від 18 вересня 2015 року «Про перейменування вулиць та провулків села », яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Щорса на вулицю Садова;
провулок імені Щорса на провулок Садовий.
Бакланово-Муравійська сільська рада:
- рішення п’ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 14 червня 2001 року «Про перейменування вулиць», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Леніна на вулицю Центральна;
вулицю імені Сироти на вулицю Широка;
вулицю імені Гагаріна на вулицю Слобода;
вулицю імені Попудренка на вулицю Репехівка;
вулицю імені Щорса на вулицю Українська;
вулицю імені Чапаєва на вулицю Ковалівка;
вулицю імені Урицького на вулицю Тракторна,
провулки:
Радянський - Вишневий;
імені Комарова - Польовий;
імені Терешкової –Медичний.
Вересоцька сільська рада:
- рішення п’ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць села», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Леніна на вулицю Перемоги;
вулицю імені Дзержинського на вулицю імені І. К. Бушуєва;
вулицю імені Урицького на вулицю Троїцька;
вулицю імені Постишева на вулицю Миру;
вулицю Радянська на вулицю Ткачівна;
вулицю імені Ворошилова на вулицю Незалежності;
- рішення шістнадцятої сесії п’ятого скликання від 06 липня 2009 року «Про перейменування вулиці», яким сільська рада вирішила перейменувати вулицю Польова на вулицю Героїв Чорнобиля;
- рішення тридцятої сесії шостого скликання від 23 вересня 2015 року «Про перейменування вулиць
с. Вересоч», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Щорса на вулицю Лісова;
вулицю Колгоспна на вулицю Вишнева;
вулицю імені Боженка на вулицю Лози;
вулицю Жовтнева на вулицю Квіткова.
Вершиново-Муравійська сільська рада:
- рішення шістнадцятої сесії двадцять третього скликання від 14 червня 2001 року «Про перейменування вулиць», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна на вулицю Петрівська;
вулицю Комсомольська на вулицю Кобзарева;
вулицю імені Горького на вулицю Квіткова;
вулицю імені Калініна на вулицю Лісова
- рішення першої сесії сьомого скликання від 10 листопада 2015 року № 11 «Про перейменування вулиць », яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Щорса на вулицю Вишнева.
- рішення шістнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Леніна на вулицю Троїцька;
провулок імені Леніна на провулок Троїцький;
вулицю Жовтнева на вулицю Травнева ( № 51-55, 46-54);
- рішення двадцять п’ятої сесії п’ятого скликання від 09 вересня 2010 року «Про перейменування вулиці», яким сільська рада вирішила перейменувати вулицю імені Гоголя на вулицю імені Ревка П.І.;
- рішення другої сесії сьомого скликання від 28 грудня 2015 року «Про перейменування вулиці Щорса», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Щорса на вулицю Гредянська.
Горбівська сільська рала:
- рішення п’ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць села Горбове», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна на вулицю Миру;
вулицю імені Постишева на вулицю Поліська;
вулицю імені Кірова на вулицю Вишнева;
вулицю імені Чапаєва на вулицю Перемоги;
вулицю імені Чапаєва в с. Глузди на вулицю Деснянська
- рішення першої сесії сьомого скликання від 11 листопада 2015 року «Про перейменування вулиць сіл Горбове, Глузди, Уборки», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Щорса в селі Горбове на вулицю Генівська;
вулицю імені Коцюбинського в с. Горбове на вулицю Калинова;
вулицю імені Котовського в с. Уборки на вулицю Лісова;
вулицю імені Попудренка в с. Глузди на вулицю Центральна;
вулицю імені Боженка в с. Глузди на вулицю Тиха.
Грабівська сільська рада:
- рішення п’ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць села Грабівка», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Петровського на вулицю імені Богдана
Хмельницького;
вулицю Радянську на вулицю Квітнева;
вулицю Комсомольську на вулицю Перемоги;
- рішення другої сесії сьомого скликання від 29 грудня 2015 року «Про перейменування вулиці імені Щорса», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Щорса на провулок Садовий.
Дрімайлівська сільська рада:
- рішення п’ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 21 червня 2001 року «Про перейменування вулиць села та надання їм назв, що відповідають сучасності», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна на вулицю Перемоги;
вулицю ХХІІ Партз’їзду на вулицю Незалежності;
вулицю Радянська на вулицю Будинська.
- рішення другої сесії сьомого скликання від 30 грудня 2015 року «Про перейменування вулиці Пролетарської в селі Дрімайлівка», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю Пролетарська на вулицю імені Сергія Парубця.
Дроздівська сільська рада:
- рішення п’ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць села Дроздівка», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Петровського на вулицю Лазарівка;
вулицю імені Леніна на вулицю Гончарівка;
вулицю Радянська на вулицю імені Грушевського;
- рішення шістнадцятої сесії п’ятого скликання від 17 вересня 2009 року «Про перейменування однієї з вулиць села», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Горького на вулицю імені «Героїв Чорнобиля»;
- розпорядження сільського голови від 16 лютого 2016 року № 6 «Про перейменування вулиці с Дроздівка та демонтаж пам’ятника В.Леніну», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю Червоних партизан на вулицю Шумалівка.
Жуківська сільська рада.
- рішення п’ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць в селі Жуківка», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна на вулицю Центральна;
вулицю Радянська на вулицю Молодіжна;
вулицю імені Постишева на вулицю Миру.
- рішення другої сесії сьомого скликання від 30 грудня 2015 року «Про перейменування вулиці в селі Жуківка», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю Пролетарська на вулицю Польова.
Кладьківська сільська рада:
- рішення вісімнадцятої сесії двадцять третього скликання від 21 червня 2001 року «Про перейменування вулиць », яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна на вулицю імені Шевченка;
вулицю імені К. Маркса на вулицю Генеральська;
вулицю Пролетарська на вулицю імені Довженка.
- рішення п’ятої сесії шостого скликання від 24 травня 2011 року «Про перейменування вулиці», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Шевченка, яка межує з вулицями Радянською та
Партизанською на вулицю Чижівка.
Ковчинська сільська рада:
- рішення сімнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць розташованих на території сільської ради», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна (з провулками імені Леніна № 1, № 2) на
вулицю Перемоги ( з провулками Перемоги № 1, № 2);
вулицю імені К.Маркса (з провулками імені К.Маркса № 1, № 2) на
вулицю Широка ( з провулками Широкий № 1, № 2);
вулицю імені Енгельса на вулицю імені Грушевського;
вулицю імені Воровського на вулицю імені М. Коцюбинського;
вулицю імені Свердлова на вулицю імені Павленка;
вулицю імені Калініна на вулицю Убідська;
вулицю імені Чапаєва на вулицю імені Котляревського.
- рішення першої сесії сьомого скликання від 11 листопада 2015 року № 14 «Про перейменування вулиць», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Попудренка на вулицю Яблунева;
провулок імені Попудренка на провулок Яблуневий;
вулицю «1-Травня» на вулицю Шкільна.
Орлівська сільська рада:
- рішення п’ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про зміну назви вулиць», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна на вулицю Центральна;
вулицю Піонерська на вулицю Миру;
вулиці Жовтнева та Червоноармійська на вулицю імені Довженка;
вулицю Комсомольська на вулицю Молодіжна;
- рішення другої сесії сьомого скликання від 30 грудня 2015 року № 18 «Про перейменування вулиць», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю Колгоспна на вулицю Дружби.
Салтиково-Дівицька сільська рада:
- рішення п’ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць села», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна на вулицю Куликівський шлях;
вулицю імені Кірова на вулицю Хуторище;
вулицю 8-го березня на вулицю Шкільна;
вулиця імені Пушкіна на вулицю імені Андрієвського;
провулок Набережний на провулок 8-го Березня;
- рішення третьої сесії сьомого скликання від 30 березня 2016 року «Про перейменування вулиць села», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Щорса на вулицю Козацька;
вулицю Піонерська на вулицю Лугова;
вулицю імені Котовського на вулицю Вишнева.
Смолянська сільська рада:
- рішення шістнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна на вулицю імені Гончара;
- рішення другої сесії сьомого скликання від 30 грудня 2015 року № 28 «Про перейменування вулиці села», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю Пролетарська на вулицю Травнева.
Хибалівська сільська рада:
- рішення п’ятнадцятої сесії двадцять третього скликання від 15 червня 2001 року «Про перейменування вулиць села Хибалівка», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю імені Леніна на вулицю Миру;
- рішення п’ятнадцятої сесії п’ятого скликання від 18 червня 2009 року «Про перейменування вулиць села Хибалівка», яким сільська рада вирішила перейменувати
вулицю Колгоспна на вулицю імені Героїв Чорнобиля
- рішення першої сесії сьомого скликання від 10 листопада 2015 року «Про перейменування вулиць села Хибалівка», яким сільська рада вирішила перейменувати:
вулицю імені Щорса на вулицю Лугова;
вулицю імені Чкалова на вулицю Вишнева;
вулицю імені Маяковського на вулицю Солов’їна;
вулицю Пролетарська на вулицю Польова;
вулицю імені Гагаріна на вулицю Яблунева.
За матеріалами архівних документів
архівного відділу райдержадміністрації,
начальник архівного відділу
райдержадміністрації А. ПОЛЬГУЙ
2019 рік Організація архівних підрозділів підприємств, установ, організацій всіх форм власності.
Відповідно до законодавства України документи, що створені в процесі діяльності підприємств, установ, організацій всіх форм власності, діляться на дві категорії:
- документи Національного архівного фонду (НАФ), які відображають історію духовного та матеріального життя народу України і мають культурну, наукову і історичну цінність, а тому зберігаються в архівах постійно;
- документи, що невідносяться до НАФ і зберігаються у відомчих архівах тимчасово (75 років). Це документи з кадрових питань ( накази про приймання, переміщення, звільнення працівників, відомості нарахування зарплати, особові справи працівників)
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні та комунальні підприємства, установи і організації створюють архівні підрозділи для тимчасового зберігання архівних документів, що нагромадились за час їх діяльності, використання відомостей, що містяться в цих документах для службових, виробничих та інших цілей, а також для захисту прав і законних інтересів громадян.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» архівні підрозділи зобов'язані після закінчення строків тимчасового зберігання документів Національного архівного фонду у тому числі електронних, кіно-, відео-, фото- документів, передати їх в установленому порядку на постійне зберігання архівному сектору райдержадміністрації.
У випадку ліквідації або реорганізації органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ та організацій документи, що нагромадилися за час їх діяльності, передаються ліквідаційною комісією (ліквідатором) правонаступникам, а у випадку відсутності правонаступників – архівному сектору райдержадміністрації або районному трудовому архіву.
Об'єднання громадян і релігійні організації, а також підприємства, установи та організації, засновані на приватній формі власності, мають право створювати архівні підрозділи для постійного або тимчасового зберігання документів.
Зазначені юридичні особи зобов'язані забезпечити збереженість документів, що нагромадилися за час їх діяльності, до проведення експертизи їх цінності, та протягом року з дня реєстрації цих юридичних осіб в установленому законодавством порядку погодити свою номенклатуру справ з архівним сектором райдержадміністрації. У випадку ліквідації зазначених юридичних осіб ліквідаційні комісії зобов'язані забезпечити збереженість їх архівних документів і за погодженням із архівним сектором райдержадміністрації визначити місце подальшого зберігання архівних документів цих юридичних осіб.
Завідувач архівного
сектору райдержадміністрації
Антоніна ПОЛЬГУЙ
Найжорстокішим і найстрашнішим за своїми масштабами і наслідками був голодомор – геноцид 1932-1933 рр. Йому передувало розкуркулення селянства.
30 січня 1930 року була оприлюднена постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Її автор В. Молотов заявив: «В особі куркуля ми маємо найхитрішого і все ще не розбитого ворога». 1 лютого 1930 року вийшла постанова ЦВК РНК СРСР «Про ліквідацію оренди землі і боротьбу з куркульством». Проект статуту сільгоспартії, який був опублікований у лютому 1930 року, не передбачав наявності у селян навіть присадибних
ділянок. Для успішного здійснення суцільної колективізації партійне керівництво вирішило знищити найзаможніший прошарок селянства, до складу якого входили всі ті селяни, котрі чинили опір колективізації.
Розкуркулення селян, непомірні хлібозаготівлі призвели до страшної трагедії голодомору-геноциду, жертвами якого стали мільйони українських селян, в тому числі і на Куликівщині.
Ось лише деякі зі свідчень про голодомор на Куликівщині:
Спогади Туш Олександри Павлівни с Ковчин
У ті часи в селі діяла група активістів, котра проводила розкуркулення. Їх ковчинці назвали «люди з залізними кручками». Вони ходили по хатах. Забирали все до останку: зерно, муку, крупи, навіть останню одежину.
Був у нас в сім'ї один суконний піджак, та й по той прийшли. А я сиділа на печі з старшим братом, заховавши єдину хустину під себе. А Порфирій, середній брат, одяг піджак. Члени бригади почали його одразу бити, але Порфирій був міцним парубком, відсторонився й втік за клуні, «виконавці» почали стріляти, але марно. Довго після того ми боялись, що над Порфирієм вчинять помсту. Дякувати Богу, цього не сталося. А за піджаком вони таки повернулися, і цього разу мало не зарізали Андрія – старшого брата. Так ми залишилися без останньої одежини.
На свято Великого Жовтня в бригаді був банкет активістів. Всі були у вишитих сорочках, костюм ах, а ми діти, навколо них бігали - обідрані, босі, голодні, сподіваючись на шматок хліба. Але так і не діждалися. Після святкування, коли вже всі розійшлися, ми лазили попід лавками, збирали і їли крихти.
Голод нещадно косив людей. Люди знемагали, падали, вмирали… Багато хто шукав прихистку в містах.
Спогади Курочки Любов Євтихіївна с Кладьківка
Страшно згадувати голод 1932-1933 років. Була створена спеціальна бригада, яка ходила по хатах збирали трупи.
У Кладьківці було люте начальство. Люди ледве виживали. Щоб не мерти з голоду люди пекли хліб з липового листя і млинці(лабети) з обмішки. Розповідали про хлопчика 9 років, який від холоду та голоду заліз в піч і там помер. У річці ловили ракушки і їли. Об’їзний не дозволяв навіть це робити, ганяв людей нагайкою.
Після підрахували, що в голод загинуло більше людей, ніж у війну (350 чоловік).
Спогади Гурина Петра Гавриловича с Кладьківка
В ті часи створювалися бригади із комсомольців, із кандидатів, загалом з «обижених». А «обижени» хто був? Ті, хто не хотіли працювати, різні п’яниці. У них нічого не було. Організатори (комуністи) цих бригад, їм обіцяли, якщо вони «одбиратимуть» у своїх гнобителів добро, то матимуть і одяг і харч. Члени цих бригад вдиралися до хати і кругом шукали зерно, муку інше збіжжя. Шукали і в криницях. Люди часто ховали муку у криницях, вона у воді береться «кожкою» і так зберігається. Шукали в городах спеціальними шомполами.
Були охоронці полів, об'їждчиками називались. Їздили на конях здоровенні дядьку з батогами. Голодні діти крадуться до поля, горошину з'їсти, а об’їждчики батогами їх забивають.
Спогади Банацької Олександри Павлівни с Смолянка
Коли почався голод мені було 11 років. Мати віддала мене до чужих людей в Олишівку. Там я ходила і просила їсти у людей. На Великдень я зайшла до хати голови колгоспу. На столі було дуже багато різної їжі, але мені дали перерізану картоплину і вигнали з хати.
Голодомор 1932-1933 рр – це наша національна трагедія, наша національна катастрофа, наслідки якої відчутні в Україні і сьогодні. Він завдав непоправимого удару по генофонду української нації, знищив носіїв хліборобських традицій і хліборобської культури.
А. Польгуй – завідувач архівного
сектору райдержадміністрації
21.11.2018
Злочинні дії сталінського режиму в період 1932-1933 роки привели до загибелі не десятків і навіть не тисяч – мільйонів українських дітей, жінок, чоловіків. Люди помирали не через неврожай, посуху або інше стихійне лихо - вони стали жертвами нелюдської жорстокості.
Правду про цей злочин, його масштаби та причини намагались приховати від людей, світової громадськості. Та минули ті комуністичні часи, коли навіть слово голодомор вимовлялось пошепки, а про жахливі муки людей і голодну смерть багатьох українських селян не можна було навіть подумки згадати, не те щоб розповісти.
Покоління змінюються, люди з вуст в уста передають розповіді про жахливі факти голодомору.
Сьогодні ми говоримо про це відкрито, з болем, але вільно. І без остраху сдухаємо, читаємо свідчення очевидців.
Важкі й жорстокі часи були тоді… Довелось бачити й чекати смерть рідних, і при цьому не було можливості допомогти, врятувати. Мене такі страхіття обминули. Але були в нашому селі такі випадки, коли дочці доводилось відмовлятися від рідної матері, щоб зберегти своє життя. Така трагедія трапилась з родиною Жмінько Івана. Їх місцева влада віднесла до категорії куркулів. Жменьки втратили все: хату, худобу, одяг. Їхня дочка Ганна була вже тоді заміжньою. Але коли мати попросила притулку в дочки - місцева влада поставила Ганну перед вибором: відмова від матері або розкуркулення. Дочці довелося відмовитися від рідної матері…. Мати померла під тином…
Наша сім'я дуже бідувала. Не було ні хліба, ні інших харчів. Якщо хто і діставав якісь продукти, то їх відбирали спеціальні бригади. В селі діяла спеціальна бригада активістів начолі з міліціонером, прозивали його Смик. Бригада із 3-5 осіб, озброєні залізними палицями із загостреними кінцями. Ці бригади щотижня ходили по хатах і цими палицями рили землю в хатах попід лавками, долівку в сінях. Всюди вишукували зерно та інші продукти. Пам'ятаю, як у нас знайшли рукавець з квасолею і скільки батько непрохав залишити для дітей, забрали.
Батько зробив жорна для помола різного зерна, яке десь добували. Користувались ним тількі вночі. Люди приходили із своїми здобутками і подрібнювали. Під ранок жорна розбирались і ховались, щоб бригада не знайшла. Коли активісти довідались допитували нас малих проте , де сховані жорна, навіть пригощали цукерками.
Їли все, що тільки попадало до рук, полову різну, листя дерев, конюшину. Одного разу батько спіймав їжачка, обдер його і зварили добрячий бульйон.
У 1933 році від недоїдання захворіла і померла мати. ЇЇ загорнули в полотнину і похоронили в одній ямі з двома іншими померлими на цвинтарі. Кожного дня помирало дуже багато людей, нікому було копати ями, часто хоронили на городах біля хат.
Антоніна Польгуй , головний спеціаліст
з архівної справи Куликівської райдержадміністрації
14 жовтня є особливим днем для українців, бо він поєднав у собі три значущих підстави вважати його святковим: релігійну, державну, ідеологічну. Цього дня українці відзначають День Покрови Пресвятої Богородиці – старовинне християнське свято, встановлене на честь явлення Пресвятої Богородиці в 910 році в Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті). Під час облоги Константинополя ворогами 910 року святий подвижник Андрій Юродивий побачив у небі над містом Матір Божу із сонмом святих. Пресвята Богородиця з’явилася мешканцям міста та опустила додолу омофор (покривало у вигляді широкого шарфа, котре звичайно жінки носили навколо шиї), прийнявши їх під свій захист. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано.
У «Літописі Руському» йдеться про те, що Великий князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Землю Руську під покров Божої Матері (ХІ століття).
У Конституції України вказано, що українська держава спирається «на багатовікову історію українського державотворення» , а у Державному Гімні України є слова «І покажем, що ми браття козацького роду». Сучасна незалежна Україна - держава і народ – є нащадками Київської Русі, козацтва та тисячолітньої християнської традиції.
14 жовтня відзначається також День Українського козацтва. Це свято встановлено Указом Президента України від 07.08.1999 № 966, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення. В Україні немає важливішого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів та важливішого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво. Саме цей феномен сприяв виробленню такого способу життя українського етносу, який допоміг йому вижити в умовах не тільки відсутності власної держави, але й за часів тотального знищення всього національного, самобутнього. За останні три з половиною століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення державної незалежності.
Історики вважають, що українське козацтво виникло в 1480-х роках, але тільки в середині XVI століття їхня кількість зросла настільки, що козацьке військо почало впливати на перебіг політичних подій в Україні і Європі. Монархи наймали козаків для участі у військових операціях. Спочатку їх основну масу становили селяни-втікачі. Були серед них також позбавлені сану міщани, духовенство, збідніла знать. До козацьких лав уливалися поляки, білоруси, росіяни, татари, але основу козацтва Придніпров’я складали українці. Упродовж кількох століть українське козацтво захищало свій народ від експансії з Півдня і Заходу.
Вважають, що слово «козак» походить від слова «коза». Козаки були спритні, як кози, вдягалися в козячі кожухи, говорили гучним голосом. А ще кажуть, що слово «козак» походить від слова «коса». Люди, які йшли в бій з татарами, були озброєні косами, серпами.
Козацтво України вважало своєю покровителькою і заступницею Покрову пресвятої Богородиці. На території України найдавнішою церквою, присвяченою святу, є церква в селі Сутківці Хмельницької області, зведена в 1467 році як фортеця. Для козаків Покрова була найбільшим святом. Цього дня відбувалися вибори нового отамана. Наші лицарі вірили, що Свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю козаки вважали своєю заступницею і покровителькою. Для українського народу козаки-запорожці були й залишаються уособленням кращих людських якостей і виразником незламного національного духу, прикладом для наступних борців за незалежність України.
1942 року в цей день було офіційно утворено Українську Повстанську Армію, яка теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Українська Повстанська Армія боролася за самостійну Україну, воювала проти польської Армії Крайової, гітлерівської Німеччини і Радянського Союзу. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно- релігійне, а й національне свято.
Президент України П.О.Порошенко з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності й територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості 14 жовтня 2014 року підписав Указ № 806/2014, яким в Україні встановлено свято - День захистника України, що відзначатиметься щорічно 14 жовтня.
Пресвята Богородиця й нині залишається заступницею всіх українських воїнів. Через військову загрозу цілісності своєї держави з боку країни-агресора українці нині часто згадують приклад звернення жителів Константинополя до Богородиці, самі звертаються з молитвою до Божої Матері з проханням покрити свої омофором наших воїнів, які героїчно відстоюють незалежність України.
Отже, для нас це свято не тільки народне і релігійне, а й національне. Воно єднає країну, закликає всіх до згуртованості перед сучасними викликами та загрозами. Нині, коли на східних теренах України точиться боротьба за незалежність і суверенітет держави, маємо бути гідними спадкоємцями духовних цінностей та продовжувачами багатьох традицій і славних справ предків. Цим зумовлено рішення встановити День захисника України саме 14 жовтня, який має стати святковим для сучасних воїнів та суспільства в цілому. Він має символізувати нерозривний зв’язок усіх поколінь захисників України. На Покрову слід вшановувати тих, хто в різні часи боронив нашу землю від ворога.
Тож складемо сьогодні щиру молитву Пресвятій Богородиці, щоб покрила своїм омофором український народ та наше військо, повсякчас підтримувала нас, плекала мужність українських військовослужбовців і оберігала їхні життя.
Завідувач архівного
сектору райдержадміністрації
А.А. Польгуй
12.10.2016
Окупація у документах
У той час, коли наша Батьківщина була зайнята мирною працею, фашистська Німеччина всі свої сили направила на підготовку нападу на Радянський Союз.
Найстрашніша війна в історії людства, яка принесла лихо у кожний дім, кожну сім´ю не оминула і Куликівщину.
У архівному відділі райдержадміністрації зберігаються документи, які відтворюють події окупації села С-Дівиця, а також списки жителів села вивезених у Німеччину на примусові роботи та вбитих і закатованих фашистами.
Дані відомості вз´яті із «Хронологічної довідки складеної свідками окупації в селі С-Дівиця 1941-1943 роках» (скорочено):
« Село С-Девица было оккупировано немецкими захватчиками в воскресение 7 сентября 1941 года на рассвете. Нашими войсками на р. Десна были сооружены переправы, которые они защищали. В результате эєтого было уничтожено 55 немцев и еще очень много раненных. В бою за переправу погибло 90 советских солдат. Переправы были взорваны ночью 6 сентября, когда все части Красной Армии перебрались на другую сторону. Участие в боях брала артиллерия, пехота, саперы.
Во время боя немцы сожгли в селе 44 двора колхозников, убито 2 человека, ранено 3 человека и уведено в рабство или на смертную казнь (о них и сейчас ничего неизвестно ) учителя Деркача Василия Григорьевича, колхозника бригадира Зубок Ефима Ефимовича, а также убито более ста голов разного скота.
В начале ноября 1941 года начались массовые аресты, которые продолжались до конца окупации. За это время подвергались аресту свыше 30 человек из них погиб один через повешенье, Швидун Андрей Павлович, судьба остальных неизвестна. Нужно отметить, что при арестах было полное ограбление данных семей, отрывание матерей от маленьких детей и другие нечеловеческие зверства.
За время окупации немцы четыре раза уганяли в рабство молодых девушек и парней. Всего угнали в Германию из села 200 человек.
Под конец окупации, приблизительно в июле 1943 года в окрестностях села появлись партизаны. Жители села, невзирая на опасность, помогали им, поддерживали
Население с нетерпением ждало прихода наших войск.
15 сентября 1943 года в село вступили советские войска. Боя почти не было потому, что фашисты бежали без оглядки. Но все же напоследок, в лютой ненависти сожгли сарай, разрушили 3 хаты и убили 4 голови скота».
Інформацію підготувала
начальник архівного відділу
райдержадміністрації А.А. Польгуй
Людям із порушенням зору